?

Log in

No account? Create an account

[reposted post]СИМОН ПЕТЛЮРА. ФАКТИ ПРОТИ МІФІВ
agasfer1326
reposted by viyt
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА
1. Симон Петлюра. Юдофіл чи антисеміт?
2. Єврейський сотник армії УНР Семен Якерсон
3. Зустріч єврейської делегації з С.Петлюрою (1919)
4. Більшовики проти УНР та євреїв
5. Проскурівський погром. Причини і наслідки
6. С.Петлюра та погроми. Факти
7. Арнольд Марголін - єврейський громадянин УНР
8. А.Марголін: «Україна і політика Антанти»
9. Особа С.Шварцбарда. Передісторія замаху
10. Кому було вигідне вбивство С.В.Петлюри?
11. Підготовка СРСР до суду над вбивцею Петлюри
12. Ціна судової помилки
13. Бібліотека-музей С.Петлюри в Парижі
ПІСЛЯМОВА




ПЕРЕДМОВА


«Падлючним краще бути, ніж вважатись.
Неправий осуд значно більш ятрить.»
(В.Шекспір, сонет 121,
переклад В.Рівас-Вісенте)

Особа Симона Петлюри на сьогоднішній день — одна з найбільш оббреханих радянською пропагандистською машиною та її спадкоємицею, російською. На нього накладено одноосібну відповідальність за всі помилки і непривабливі вчинки, скоєні ким би там не було в армії УНР (Української Народної Республіки), та й взагалі будь-яким представником українського етносу в період визвольних змагань українського народу 1917-1921 років.

Завдання цієї книги — показати необґрунтованість цих звинувачень, а також вказати їх головне джерело і мету. Ця праця — результат вивчення численних документів, включно з показаннями свідків зі стенограм паризького процесу 1927 року і з мемуарами людей, які жили в Україні в ті важкі часи.
Для правильного і повного розуміння ситуації в Україні 1917-1921 років слід усвідомити, що Російська імперія проводила багатовікову політику державного антисемітизму. Єврейське населення імперії було піддано утискам, приниженням і насильствам (включаючи насильницький призов до армії, введення «смуги осілості», регулярні погроми). Ця ситуація погіршилася після розвалу Російської держави в 1917 році. Спричинені ним анархія і «Громадянська війна» стали черговим витком насильства. («Громадянською війною» радянські і російські історики гамузом називають сукупність досить різних збройних конфліктів, включно із повстаннями проти узурпаторів-більшовиків та з національно-визвольними війнами ряду народів колишньої імперії, а також із імперіалістичними війнами деяких з учасників). Зокрема, територія України стала ареною жорстоких боїв між Червоною армією, Білою армією, армією УНР, а також багатьма повстанськими арміями і бандами. Міста і села переходили з рук у руки незліченну кількість разів, віддаючи мирних жителів свавіллю переможців.

Стосовно ж процесу над вбивцею Симона Петлюри, анархо-комуністом Самуїлом Шварцбардом, то з огляду на оприлюднення прихованих раніше архівних матеріалів про втручання СРСР у підготовку суду і в сам процес, винесений на ньому виправдувальний вирок має бути переглянутий. Це вкрай важливо і українцям і євреям, чиї міжетнічні зв'язки і відносини жорстоко постраждали в результаті розіграного в Парижі судового фарсу. Це важливо також французам і полякам, чиї армії і народи були залучені в конфлікт на території України в зазначений період. На мою думку, засудження невинуватого, навіть непряме (через співчутливе виправдання його вбивці) ображає не тільки пам'ять цієї, безвинно загиблої і безвинно ж затаврованої людини, але й пам'ять усіх жертв погромів, чиї смерті незаслужено ставлять йому за провину, і у такий спосіб знімають вину зі справжніх убивць та їхніх натхненників.


Велика подяка «Віртуальному музею УНР» за чудову колекцію світлин з часів Українських визвольних змагань.




Прагну висловити особливу подяку:

Вікторії Таранової — дружині, подрузі, натхненнику і критику;
Вероніці Таранової — за оформлення книги;
Віктору Рівасу-Вісенте — за правку моїх друкованих (і не тільки) слів;
Дарії Мельникович — за натхнення;
Володимиру Іваненко — за архівні пошуки;
Ігорю Патлашенко, Людмилі Коєль, Юрію Перелю — за підтримку.

Алік Гомельський.


СИМОН ПЕТЛЮРА. ЮДОФІЛ ЧИ АНТИСЕМІТ?

Симон Петлюра — організатор українських збройних сил, член Генерального Секретаріату Української Центральної Ради (з літа по кінець 1917-го), головний отаман військ Української Народної Республіки (з листопада 1918-го), глава Директорії УНР (з травня по листопад 1920-го). Крім державної, військової і політичної діяльності, Петлюра займався публіцистикою і літературною критикою — співпрацював з «Літературно-науковим вісником» (редактор Михайло Грушевський), «Записками Наукового Товариства імені Шевченка», «Волею» (офіційний орган Української соціал-демократичної партії), редагував партійну газету РУП (Революційної Української Партії) «Селянин».
Як ключова фігура українського національного відродження на початку XX століття, С.Петлюра, природно, є національним героєм України.
Критики ставлять йому за провину погроми єврейського населення на території України в 1918-1920 роках, виправдовуючи цим убивцю С.Петлюри — Самуїла Шварцбарда. Дещо важко зрозуміти в цих дебатах мотиви сучасних росіян, далеких і від українських, і від єврейських реалій, які активно підтримують звинувачення проти С.Петлюри (а заразом і проти всіх українців) стосовно переслідувань євреїв, а проукраїнськи налаштованим євреям закидають «стокгольмський синдром»* щодо самого С.Петлюри.

Пристрасті розгорілися знову, коли Верховна Рада України у 2016 році прийняла рішення вважати 90-річчя убивства С.Петлюри — Днем Скорботи. Антипетлюрівці кидалися від звинувачення Симона Петлюри в «ініціації найстрашніших за рівнем жорстокості погромів» і жалю, «що його смерть була занадто швидкою», до повторення звинувачень, висунутих захистом вбивці С.Петлюри, Шварцбарда, про загальну відповідальність Петлюри, як очільника УНР, за погроми.
Про персональну відповідальність: довід «Петлюра недостатньо зробив для запобігання погромам» звучить приблизно, як і звинувачення його в недостатності зусиль для перемоги УНР у війні з більшовицькою Росією, і без урахування особливостей ситуації в Україні 1918-1920 років. Між іншим, Денікін теж недостатньо робив (вірніше, взагалі нічого не робив!) щоб зупинити погроми. Він так само, як і С.Петлюра, жив в Парижі, але 25 травня 1926 року Шварцбард «чомусь» вбивати Денікіна не пішов.

Для того щоб розібратися в справі С.Петлюри, слід спочатку відповісти на питання:
Яким було ставлення Симона Петлюри до євреїв, а також його дії або бездіяльність щодо погромів і погромників?
Все досить просто — якщо Симон Петлюра заохочував або не звертав уваги на погроми, то його можна звинуватити в байдужості або пособництві антисемітів, якщо ж існують докази зворотного, то на С.Петлюру не можна звалювати персональну відповідальність за погроми. Давайте розглянемо факти...

Ще на початку своєї діяльності в уряді УНР, на посаді Генерального секретаря з військових справ, Симон Петлюра, в своїй відозві до українських солдатів від 15 листопада 1917 року, зокрема, писав: «Не допускайте погромів та безпорядків, а якщо ви їх допустите, то ви ганьбою покриєте славне ім'я українського війська. Ніякі погроми не повинні бути допущені на нашій землі.»
(Петлюра С. Статті, листи, документи.-Нью-Йорк, 1956. -С.220)

На жаль, незважаючи на заклики і накази командування, запобігти погромам не вдалося, але проти них велася боротьба. Ось характерний документ того часу, один з багатьох:

«Наказ Головного отамана С.Петлюри № 131 від 26 серпня 1919 р
Українське хоробре військо, скуте національною свідомістю свого великого визвольного завдання, освячене кращими заповітами своїх прадідів, непереможно й швидкою ходою посунуло вперед, до кращої долі, здобуваючи її своєю і вражою кров'ю. Самою історією судилося нашому славетному козацтву принести на своїх багнетах волю й щастя своїй рідній землі й усім тим, хто на ній з давніх-давен мирно оселився. А бандити всього світу, спіймані на гарячому вчинку, — більшовики, наче ті полохливі злодії, нестримно тікають на північ, у свій темний закуток.
Проте на вільній, але занапащеній нашій землі ще залишився сморід конаючого звіря-ворога. Йому було мало чесної крові вояцтва; йому захотілося ще крові невинної, ні в чому неповинного населення. Темні люди, чорносотенці і червоносотенці (одна темна зграя), різні провокатори, кинувши зброю, повилазили зі своїх закутків і розпочали ганебну працю на іншому ґрунті. Вони завзято снують своє ганебне павутиння провокації, викликаючи погроми єврейської нації й часом підбурюючи на це страшне діло й деякі несталі елементи нашого війська. Вони хочуть заплямити перед усім чесним миром нашу боротьбу за волю й загирити нашу національну справу. Старшино й козацтво! Час нам знати, що єврейство, так само як більшість нашого українського населення, зазнало лиха від більшовицько-комуністичної навали й зрозуміло вже, де правда. Найкращі єврейські партії, як ось «Бунд», «Об'єднанці», «Поалей Ціон», «Фолькс Партай», рішуче стали на бік української самостійної державності й рука в руку з нами працюють на її користь. Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення — їхні діти, їхні жінки, так само, як і ми, — було поневолене й позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас; воно живе з нами з давніх-давен, поділяючи з нами нашу долю й недолю.
Лицарське військо, що несе всім націям України братерство, рівність і волю, не повинно спокійно слухати всяких пройдисвітів і провокаторів, жадаючих людського м'яса. Так само воно не може спричинятися до тяжкої недолі євреїв. Хто ж допускається такого тяжкого злочину, той є зрадник і ворог нашого краю й мусить бути усунений від людського співжиття.
Старшино й козацтво! Весь світ дивиться й не надивується на наші визвольні подвиги. Не плямуйте ж їх, хоч би й випадково, ганебним ділом і не завдавайте нашій державі пекучого сорому на весь світ. Наші численні зовнішні й внутрішні вороги вже використовують погромні події; вони вже тичуть у нас пальцями й цькують на нас, нібито ми негідні на незалежне державне існування й мусимо знову запрягтися в ярмо неволі.
Я, ваш головний отаман, кажу вам, що якраз тепер на міжнародному суді розв'язується справа: бути чи не бути нашому державному незалежному життю. Старшино й козацтво! У ваших руках ця справа.

Виступайте зі зброєю проти справжнього ворога й пам'ятайте, що наше чисте діло вимагає й чистих рук.
Будьте певні, що всіх ворогів краю зустріне сувора законна кара народного суду, а помста, часто-густо необміркована, — це не козацьке діло.
Всіх же, що підбурюватимуть вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська й віддавати під суд як зрадників Вітчизни. Суд же нехай судить їх по їхніх вчинках, не жаліючи для злочинців найсуворіших кар закону. Уряд УНР, розуміючи всю шкоду від погромів для держави, видав до всього населення краю відозву, в якій закликає виступити проти всіх заходів ворогів, що підіймають погроми єврейського населення.
Наказую всьому вояцтву пильно прислухуватись до цієї відозви й найширше розповсюдити її серед населення та серед товариства. Наказ цей прочитати в усіх дивізіях, бригадах, полках, куренях та сотнях як Наддніпрянської й Наддністрянської армій, так і серед повстанських частин.
Головний отаман Петлюра
Начальник штабу Головного отамана отаман Юнаків»

(Іванів В. «Симон Петлюра – президент України». Торонто, 1952. С. І70–172)

У своїх мемуарах А.Марголін (про нього буде докладно в наступних розділах) вказує: «...Петлюра виступав на солдатських зборах і зі сльозами на очах благав солдатів не піддаватися агітаторам, що кличуть їх на злодіяння і погроми... намагався показати військам спільність інтересів і завдань українського і єврейського народів у викоріненні анархії в Україні...».

Ще один факт, який розвінчує міф про антисемітизм Симона Петлюри — це дружні, безпосередні і тісні контакти Головного Отамана військ УНР з Міністерством єврейських справ, яке існувало і успішно функціонувало в уряді УНР. Ці контакти в першу чергу були пов'язані з протистоянням погромам єврейського населення і всілякої допомоги жертвам цих актів насильства, але не обмежувалися ними. С.Петлюра був прихильником ідеї найширшого залучення єврейського населення у розбудову незалежної Української Держави.

Згадуваний вже Арнольд Марголін, наводить також дуже цікаву інформацію: «... копія доповіді отамана Тютюнника на ім'я головного отамана Петлюри. У цій доповіді Тютюнник повідомляє про те, що згідно з його наказами за вироками надзвичайних військових судів восени 1919 року за вчинення єврейських погромів були розстріляні: в містечку Вахнівка (Липовецького повіту) — 4 грабіжника, на станції Христинівка — 83 погромника. Крім того, в той же період за його наказом в містечку Тальному на місці погрому було розстріляно п'ять погромників, імена яких були оголошені для загального відома спеціальним друкованим наказом. Між іншим, необхідно мати на увазі, що мова йде в даному випадку про командуючого київської дивізією Максима Тютюнника. В українській армії і серед нерегулярних банд було кілька отаманів — однофамільців Тютюнника, причому один з них (Георгій або Юрій) здобув собі дуже сумну славу погромника.] Той же отаман Тютюнник повідомляє в своїй доповіді міністру по єврейських справах від 4 червня 1920 року, про розстріл за його наказом, в містечку Мерено, козака, який завдав поранень єврейському хлопчикові...».

І ще один документ. Дуже важливий для розуміння ставлення С.Петлюри до євреїв. Це розписка міністра Єврейських справ Пинхаса Красного про отримання від глави УНР грошового пожертвування (підкреслю, з власних коштів Петлюри) на допомогу єврейським біженцям, тобто єврейським громадянам УНР, тим, хто розділив з українським народом його долю та його недолю:
«Розписка міністра єврейських справ УНР П.Красного про отримання 15.000 польських марок, пожертвуваних С.Петлюрою на допомогу єврейським біженцям з України від 18 лютого 1921.
1921 року дня 18 лютого, п'ятнадцять тисяч польських марок /15.000/, пожертвувані ПАНОМ головою Директорії Комітету Допомоги Євреям-біженцям громадянам У.Н.Р., отримав.
Міністр Єврейських справ П. Красний»

Оригінал. Машинопис. (ЦДАВОВУ: Ф.1429. -Оп. 2. -Спр. 81. -Арк. 44.)

З усього сказаного можна зробити наступні висновки:
Симон Петлюра був прихильником залучення єврейського населення в політичне життя України і праг-нув придушити погромні явища в країні.
Він розумів, що насильство щодо євреїв України не тільки відштовхує євреїв від УНР, а й згубно відбивається на міжнародній репутації країни.


* Стокгольмський синдром — термін, що описує психологічний несвідомий захисний стан, який характеризується прив'язаністю жертви до агресора. В процесі захоплення, викрадення або застосування (чи загрози застосування) насильства жертви починають співчувати своїм загарбникам, виправдовувати їхні дії і навіть ототожнювати себе з ними, переймаючи їхні ідеї.
* Бунд — єврейська соціалістична партія, ідеологічно марксистська, антирелігійна і антисіоністська, виступала за національно-культурну автономію для східноєвропейського єврейства, створення світської системи освіти.
* «Поалей Ціон» — марксистсько-сіоністська партія.
* Фолькс Партай» — єврейська народна партія. Програма партії передбачала створення всесвітнього єврейського конгресу, який займався б проблемами світового єврейства. Місцеві громади кожної країни повинні були об'єднуватися в Раду, що мала керувати центральними установами: рабинськими і учительськими семінаріями, дослідницькими організаціями, тощо.




Симон Петлюра.



Текст 4-го Універсалу УНР на чотирьох мовах: українською, російською, польською та ідиш.



УНР, 1917 рік, 100 карбованців — аверс (з колекції автора).



Реверс. Напис на ідиш: «Хундерт карбованцім».



Симон Петлюра.












Симон Петлюра.